1. Опрацювати теоретичний матеріал та заповнити таблицю (письмово у робочий зошит).
Принципи української орфографії
	Кожна орфографія базується на певних принципах, які залежать від граматичної і фонетичної структури мови та відбивають історичні умови розвитку і формування її правописної системи. В основу орфографії сучасної української мови, як і орфографії споріднених російської та білоруської мов, покладено три принципи: фонетичний, морфологічний та історичний, або традиційний.
	Фонетичний принцип полягає в тому, що слова передаються на письмі так, як вони вимовляються в літературній мові, тобто букви в словах, написаних за цим принципом, мають таке ж звукове значення, яке закріплене за ними в алфавіті, напр.: рот, лист, долина.
	За морфологічним принципом зберігається однакове написання значущих частин слова, незалежно від їх позиції в слові і від реального звучання. Наприклад, у корені жи- (жити, жила, живе) голосний в різних позиціях звучить по-різному, як и, ие і еи (житие, жиела, жеиве), але на письмі, додержуючись морфологічного принципу, його передаємо завжди однією буквою и. У слові купається в частці ся звук с зовсім не чується, разом з попереднім м’яким приголосним т він вимовляється як довгий ц (купаjец’а), однак за морфологічним принципом він на письмі передається, як і тоді, коли берігається у вимові (купатися, купалася).
	Історичний, або традиційний, принцип полягає в тому, що слова передаються на письмі за традицією, як вони писалися раніше, хоч у сучасній мові таке написання не пояснюється ні вимовою, ні граматичною структурою. За історичною традицією в українській графіці двома буквами передають африкати дж і дз, хоч означають вони по одному звуку; вживається буква щ, якою завжди передається сполучення двох звуків — шч, хоч для позначення кожного з них в алфавіті існують свої окремі букви; вживаються букви я, ю, є, ї для позначення двох звуків, хоч для них в алфавіті також є інші букви.
	Традиційним є написання букви и на місці ненаголошеного голосного в словах типу кишеня, комин, либонь, лиман та букви е в словах леміш, левада тощо.
	До диференціюючих, або смислових, написань належать насамперед вживання великої і малої букви в слові в залежності від його значення або місця у фразі: Орел (місто) — орел (птах), Кавун (прізвище) — кавун (рослина).
	Смислова диференціація обумовлює написання разом і окремо таких, наприклад, слів: відсталі (прикметник) — від сталі (іменник з прийменником), простяг (дієслово) — про стяг (іменник з прийменником).

Items